Художня література

В усіх вікових групах заняття з підрозділу "Літературна скринька" (розповідання народних казок, читання авторських казок, оповідань, віршів тощо) мають подібну орієнтовну структуру з наведеними складниками.

1. Зацікавлення дітей (залежить від вікової групи: в молодій|( може бути сюрпризний момент; у середній — звернення до власне досвіду дітей, вступна бесіда на тему твору; в старшій групі заняття можна розпочати короткою вступною бесідою про творчість письменника, його раніше прочитані твори та ін.).
2. Повідомлення повної назви твору, його автора. Якщо читається народна казка, то зазначаються її повна назва та походження, наприклад: українська (чеська, російська та ін.) народна казка. Читання твору. Розглядання ілюстрацій. Повторне читання.
3. Бесіда за змістом твору (є обов’язковою складовою заняття, тому що лише спільно з дорослим дитина робить висновки, аналізує, порівнює, оцінює, замислюється над тим, що може пройти повз її увагу).
4. Приказки, прислів’я за темою твору, можливе виведення морального правила. Заняття доцільно завершити малюванням, грою за прочитаним.

Слід зауважити, що знання жанру твору, його автора вимагаються від дитини лише у другому кварталі середньої групи. В старшій групі на одному занятті можна читати два твори, об’єднані однією темою (два короткі оповідання, казки, вірш і прозовий твір тощо).

Після читання (розповідання) художнього твору (незалежно під жанру) завжди проводиться бесіда:

– за запитанням автора твору (якщо твір закінчується запитанням);

– на відтворення прочитаного (запитання на послідовність розгортання подій у творі). Цим видом бесіди не слід зловживати;

– на тему прочитаного (наприклад, після розповідання української народної казки «Колобок» може відбутися бесіда про слухняність, а після розповідання казки «Колосок» — про працьовитість і т.д.);

– морально-оцінювального характеру (бесіда, під час якої діти аналізують і оцінюють вчинки героїв, мотивують власне ставлення, порівнюють із власними вчинками, поведінкою);

– на розуміння дітьми жанру твору (діти впізнають жанр при даного твору і аргументують свою відповідь, педагог їм у цьому допомагає.

– на розуміння засобів художньої виразності твору (наприклад: «Якими словами почалася казка? Як ви гадаєте, добре чи погано ставиться автор до цього героя? Як ви про це здогадалися?» та ін.);

– на розуміння композиційної структури твору (тільки з дітьми старшого дошкільного віку; вихователь ставить запитання наступного змісту: «Якими словами розпочинається казка? Про що говориться у зачині? Якими словами починається найголовніше, найцікавіше у цій казці? Якими словами закінчується казка?»).

На одному занятті, як правило, використовуються кілька видів бесід.

Органічно з бесідою поєднуються і різноманітні творчі завдання, які допомагають дітям краще зрозуміти художній твір, активізують мовленнєву активність, наприклад: словесний портрет героя твору «Уявіть, як виглядав…»), уявлюваний діалог з героєм твору, написання листа літературному героєві (кожна дитина розповідає, щоб вона написала персонажу твору) та ін. Після читання творів моральної спрямованості вводяться прислів’я або приказки цієї ж тематики.

Окремими заняттями лише з дітьми старшого дошкільного віку проводяться узагальнювальні бесіди за творами одного письменника («Улюблений письменник», «Улюблена книга», «Улюблена казка»), етичні бесіди(«Чесність», «Ввічливість», «Доброта», «Скромність», «Щедрість», «Працьовитість», «Чуйність», «Сміливість»), адже художній твір виступає цінним джерелом морального розвитку дитини. Такі бесіди проводяться як узагальнення знань, вражень, отриманих з раніше прочитаних творів, тому вимагають попередньої роботи з дітьми (читання й обговорення творів, що відповідають тематиці майбутньої бесіди). Готуючись до таких занять-бесід, педагог має чітко визначити зміст заняття, заздалегідь продумати запитання до дітей, проблемні ситуації, дібрати дидактичний матеріал (картини, музику, приказки, прислів’я тощо).

Традиційно етична бесіда, що планується у формі фронтального чи групового заняття, складається з трьох частин.

1. Вступна частина проводиться з метою зацікавлення дітей, має кілька варіантів: проблемна ситуація; звер­нення до власного досвіду дітей («Чи сподобалось би вам, якби ваші друзі були нечесними? Чому? Кого ми називаємо добрим?), опис конкретного факту або події («Хочу розказати вам про випадок, який трапився …»); читання вірша з подальшим його обговоренням.
2. Основна частина має на меті роз’яснення дітям змісту певної моральної категорії, її усвідомлення, формування позитивний ставлення до її дотримання та складається із запитань і відповіді, спрямованих на аналіз вчинків героїв художніх творів, встановлення причинно-наслідкових зв’язків (поведінка — наслідок), усвідомлення взаємовідносин між людьми. Крім запитань, тут використовуються проблемні ситуації, аналіз прислів’їв на тему бесіди, заздалегідь підготовлені інсценівки за участю окремих дітей («Петрик і бабуся», «По телефону» і т.д.).
3. Заключна частинапроводиться з метою узагальнення уявлень про ту чи іншу норму, виведення морального правила.

Обов’язково в усіх вікових групах ознайомлюють дітей з поезією, заучують вірші напам’ять. Останніми науковими дослідженнями доведено, що заучування віршів — процес індивідуальний (кожна дитина має свій рівень запам’ятовування), тому не рекомендується проведення фронтальних, групових занять з цією метою. Є доцільним ознайомлення з поетичним твором, дібраним для заучування, проводити на групових заняттях, а його розучування — індивідуально. Таке заняття проводиться за орієнтовною схемою:

1. Зацікавлення дітей (у молодшій групі — сюрпризний момент іграшка, про яку згадується у вірші, ігрова ситуація; в середній – звернення до власного досвіду дітей, вступна бесіда на тему вірша, старшій — вступна бесіда за темою вірша, бесіда про творчість поета, його раніше прочитані поетичні твори);
2. Повідомлення назви вірша, його автора. Вихователь читає вірш із пам’яті (1-2 рази, дітям молодшого дошкільного віку — в ході обігрування);
3. Бесіда за змістом вірша;
4. Повторне читаннявірша вихователем (1-2 рази);
5. Читання вірша (1-2 рази) з певним прийомом заучування:ігровим, наочним тощо. Як правило, дітям з високим рівнем запам’ятовування цього достатньо, щоб вивчити вірш;
6. Декламування вірша дитиною,яка його запам’ятала (за її бажанням );
7. Цікаве завершення заняття:психологічний етюд або малювання під музику за змістом вірша.

З дітьми, які не запам’ятали вірш на груповому занятті, проводяться індивідуальні заняття.

Наведемо кілька ефективних способів заучування віршів, які можна використовувати, враховуючи індивідуальні особливості дитини та зміст художнього твору.

• Заучування за ілюстраціями— один із найефективніших способів заучування віршів з дошкільниками (на кожну закінчену думку вірша створюється малюнок, тобто до одного вірша добира­ється кілька ілюстрацій, вірш читається у їх супроводі (ілюстрації розкладені не по порядку), а після першого та другого прослуховування діти розкладають ілюстрації до вірша у логічній послідовності, намагаючись самостійно відтворити поетичний твір, тому за рахунок включення зорової пам’яті вірш швидко запам’ятовується).
• Інсценування (розігруються всі дії, про які йдеться у вірші; включення рухової пам’яті, ігрові прийоми — все це допомагає швидкому запам’ятовуванню).
• Домовляння останнього слова рядка(вихователь читає рядок, останнє слово в ньому домовляє дитина).
• Читання рядків із питальною інтонацією(вихователь читає рядок вірша з питальною інтонацією, дитина стверджує цим же рядком).

Яким би способом вірш не заучувався, він заучується цілком від початку до кінця; неприпустимо заучувати вірш частинами (окре­мими строфами чи рядками) — у дітей зникає цілісність сприймання твору.

Доречно 1-2 рази у квартал проводити заняття, на яких дітей ознайомлюють з різними жанрами фольклору — приказками, прислів’ями, загадками. Такі заняття доступні дітям дошкільного віку всіх вікових груп. Заняття на ознайомлення з різними жанрами фольклору чіткої структури не має, але, як правило, кожна частина його відповідає певному жанру фольклору, наприклад: 1) приказки, прислів’я; 2) загадки; 3) скоромовки.

Необхідно організовувати театралізовану діяльність дітей, ігри- драматизації, інсценування. З дітьми молодшого дошкільного віку ігри- драматизації (ігри для себе) проводяться на заняттях з худож­ньої літератури, з дітьми старшого дошкільного віку — у повсякденні.

Ігри-драматизації —це розігрування в ролях художнього літературного твору і відтворення характерних рис його героїв із збереженням послідовності авторського сюжету. Ігри-драматизації не виникають спонтанно, тому дітям молодшого дошкільного спочатку пропонуються драматизації за змістом добре відомих казок. Ігри за змістом улюблених казок, оповідань, сюжетних віршів старші дошкільники організовують не тільки за сприяння вихователя, але й самостійно. Такі ігри не потребуй значної підготовки й репетицій — достатньо знання й інтересу дітей до художнього твору та використання елементів костюмів, декорацій.

У роботі з дітьми Програма «Дитина» рекомендує широко вико­ристовувати усну народну творчість, дитячий фольклор, вірші й оповідання українських та зарубіжних письменників, музично-пісенні твори у повсякденні та на заняттях з інших розділів Програми. Усе це, за відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання, є невичерпним джерелом розвитку мовлення, збагачення і човникового запасу і разом з тим формує загальну культуру дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до україн­ського народу, його традицій, звичаїв.